В кінці осені 2025 року в німецькому видавництві transcript Verlag було опубліковано збірку екуменічно орієнтованих статей «Християнство як освітня релігія: біблійно-богословські та конфесійні перспективи». Авторами виданих текстів стали фахівці з православної, римо-католицької, старокатолицької, євангелічної та інших богословських традицій.
Упорядниками книги стали професор Бернд Шрьодер (Ґьоттінґенський університет) та професор Ян Воппова (Падеборнський університет). У своїй анотації вони так окреслили загальний тематичний напрям збірника: «В історії християнства навчання і виховання набували різного значення та форми залежно від контексту. Там, де це значення було великим, а форма – публічно видимою, як-от у Німеччині, утвердилося поняття “християнство як релігія освіти”. Автори статей досліджують значення цієї тези, представляючи різноманітні конфесійні думки з німецькомовної екуменічної спільноти. При цьому вони дотримуються спільного головного положення про те, яке значення мають навчання та викладання, освіта й виховання в кожній конфесії та конфесійній культурі, і які практики та концепти відіграють у цьому центральну роль».
Статтю щодо України – «Навчання та викладання з перспективи Української Православної Церкви» – підготували професор Сергій Бортник та протоієрей Андрій Шиманович. Вони запропонували німецькомовній академічній спільноті свій панорамний аналіз освітньої та педагогічної ролі, що її відігравала православна духовно-інтелектуальна традиція на теренах сучасної України з Х століття до наших днів. У частині історичного екскурсу науковці відштовхнулися від стрімкої інтенсифікації християнської освіти за часів Ярослава Мудрого, Святослава Чернігівського та Володимира Мономаха, а також приділили особливу увагу появі інституціоналізованої системи професійної богословської освіти, яка стала результатом невтомної просвітницької та адміністративної діяльності митрополита Петра Могили.
Подеколи неоднозначно оцінюваний досвід роботи Києво-Могилянської академії у ХVII столітті, як вважають автори статті, слід усе-таки визнати вагомим здобутком. Результати цього інноваційного освітнього проєкту Петра Могили є особливо виразними, якщо взяти до уваги, що впроваджувані наукові теорії та педагогічні практики повністю відповідали найвищим стандартам тогочасних європейських університетів.
Досить детально українські богослови занурюються в питання про ступінь томістичного та, ширше, схоластичного впливу на систему православної освіти XVII – XVIII століть з боку іспанських і португальських єзуїтів та домініканців. Згідно із загальним судженням дослідників, досвід Києво-Могилянської академії став «прикладом дерзновенної креативності у створенні виваженого балансу або навіть органічного синтезу між східною схильністю до апофатичного споглядання та західною відданістю раціональному впорядковуванню істин віри».
Наприкінці статті її автори описують сучасне структурне впорядкування освітнього поля Української Православної Церкви, наводять перелік навчальних предметів, що їх викладають у семінаріях та Київській Духовній Академії, а також аналізують наявні труднощі, здобутки та імпліцитний потенціал освітніх установ УПЦ і застосовуваних у їхній роботі теоретичних і практичних напрацювань. Важливою складовою цілісного підходу до навчального процесу в українських духовних школах дослідники вважають консенсусне визнання неповноти суто теоретичного, дискурсивного богословського мислення, яке зводить повноту Божого Одкровення до безжиттєвих знань та низки сухих силогізмів. Тому вкрай важливо, щоб молоді богослови органічно поєднували глибоке вивчення істин про Бога із досвідним богопізнанням, відчуттям і проживанням Його присутності в своєму житті.
Насамкінець автори статті висловлюють сподівання, що представники молодої генерації українських православних дослідників випрацюють в собі навик «до постійного самоподолання й самоперевершення, до практики самостійного критичного мислення в світлі Божого Об’явлення, що є неусувною складовою повноцінної особистості, носія образу і подоби Божої». Разом з тим, на думку українських богословів, «не пласка екуменічна захопленість будь-чим нововіднайденим і відмінним від свого власного, не саморуйнівна відкритість до будь-яких нав’язуваних мислительних моделей, а всеосяжний християнський універсалізм євангельського мислення й проголошення світові має бути фундаментальним переконанням для представників майбутнього покоління українських православних богословів».
Ознайомитися зі змістом книги та придбати її на сайті видавництва можна за цим посиланням: https://www.transcript-verlag.de/978-3-8376-7579-5/bildungsreligion-christentum/
Стаття професора Сергія Бортника та протоієрея Андрія Шимановича німецькою мовою доступна для прочитання на нашому сайті за цим посиланням: https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2026/01/Bildungsreligion-Christentum-Bortnyk-Shymanovych.pdf
