5–6 грудня 2025 року в Кембридзькому Коледжі Ісуса відбулася Міжнародна конференція «Перезавантаження екуменізму: нові парадигми для ХХІ століття». Захід був організований заснованим понад 25 років тому Інститутом православних християнських студій (далі – ІПХС) та Екуменічним інститутом Хаффінгтона Університету Лойола Мерімаунт (Каліфорнія, США). Почесне наукове зібрання відвідали всесвітньо відомі теологи та фахівці з залучення православної думки в екуменічні ініціативи.
Основні цілі конференції, заявлені перед її початком, вкладалися у прагнення подолати посилювану поляризацію між християнськими конфесіями, зміцнити напрацьовані екуменічні зв’язки та відновити спільне консолідоване свідчення християнської істини в епоху глобалізації та цифровізації.
У своєму вступному слові отець Драгош Хереску (директор ІПХС) та доктор Разван Порумб (лідер ІПХС з екуменічних питань) звернули увагу присутніх на феномен так званої «екуменічної зими», який полягає в чимдалі більш помітній переорієнтації церков від зовнішньої взаємодії до вирішення внутрішніх конфесійних питань та інституційного самозбереження.
Архімандрит Кирило (Говорун) запропонував свої церковно-історичні оцінки щодо впливу імператорів на перебіг Першого та інших Вселенських Соборів, а також звернув увагу присутніх на структурне впорядкування Церкви епохи Вселенських Соборів, здійснене у відповідності до адміністративної побудови Римської імперії. Не оминув своєю увагою отець Кирило й проблему подеколи практикованої інструменталізації з боку ієрархії таїнства Євхаристії та використання онтологічної природи Церкви задля зовнішніх впливів та суто прагматичних цілей. Щоправда, на думку отця Кирила, носіями антиекуменічного церковного світогляду наразі є не лише представники консервативних ієрархічних кіл, а й чимала кількість вірян.
Католицький дослідник Пол Мюррей поділився власним досвідом англікансько-католицької взаємодії. Спираючись на ідеї Іва Конґара, теолог наголосив на важливості уникання прозелітизму в рамках екуменічної роботи і необхідності зайняти позицію самокритичного смиренного учнівства для доповнення власної традиції та корегування наявного стану справ у власній церковній структурі. Цю програму дій та висловлювань Пол Мюррей огорнув у поняття «рецептивний екуменізм». Цей концепт передбачає увагу до оцінок зі сторони та прагнення якнайглибше зануритися в пізнання колективного церковного досвіду, притаманного своїй церковній спільноті.
Тамара Грдзелідзе звернула увагу на деструктивний вплив на екуменічні процеси з боку внутрішніх дезінтеграційних та навіть дисфункціональних процесів всередині родини Помісних Православних Церков. Дослідниця поставила принципове питання про згубність мислення в категоріях самодостатності серед православних та про необхідність переглянути кризові явища всередині православ’я з максимальною інтелектуальною мужністю та чесністю, в дусі соборності та синодальності. Також Тамара Грдзелідзе зауважила про важливість дотримання інформаційної гігієни, протидії дезінформації та активного розвіювання дискредитаційних міфів про інші християнські конфесії.
Лідер руху радикальної ортодоксії Джон Мілбанк у своєму виступі фактично виправдав назву заснованого ним богословського напряму. На думку теолога, можливі позитивні перспективи екуменічного спілкування між церквами мають бути зумовлені «низовою» хаотичністю і ледь не анархічністю впроваджуваних ініціатив. Саме така спонтанність, на думку Мілбанка, якнайкраще відповідатиме духу єдності в різноманітті ранньохристиянських спільнот та новозавітним свідченням про ранню Церкву.
На нашому сайті можна ознайомитися з розширеною версією огляду цієї конференції: https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2026/01/perezavantazhennia_ekumenizmu.pdf
