Протягом ХХ століття представники богословської науки завжди явно чи імпліцитно поділялися на два умовні табори, згідно з тим чи іншим ставленням до Традиції та Отців Церкви: (1) традиціоналістично налаштованих науковців, надійно уґрунтованих на класичних пізньоантичних здобутках та перевірених часом мислительних канонах, а також (2) максимально відкритих до сучасності дослідників, нестримних у своїх шуканнях нових моделей богословствування. Ментальність перших відображена в словах Христа «Не порушити Я прийшов, а сповнити» (Мф. 5:17), тоді як інші обґрунтовували свої креативні прориви в нові сфери думки есхатологічним проголошенням Спасителя «Ось, творю все нове» (Одкр. 21:5).
У 2024 році, за рік до передчасної смерті канадського православного богослова Пола Ладусьора (1944–2025), грецький академічний часопис «Теологія» опублікував його статтю «Традиція, патристичне богослов’я і традиціоналізм у сучасному православ’ї». Цей текст містить авторський аналіз таких тем: (1) суттєво відмінні оцінки важливості Отців представниками неопатристичного богослов’я та російського релігійного ренесансу; (2) непоодинокі спроби неотрадиціоналістів «догматизувати» патристичні тексти; (3) способи православного трактування теорії догматичного розвитку Джона Генрі Ньюмена; (4) критичний огляд т. зв. постпатристичного богослов’я.
Протоієрей Андрій Шиманович здійснив огляд найважливіших наративних ліній розвідки П. Ладусьора та поділився власними роздумами про недосконалість і неповноту сучасного богословського вокабуляру, з огляду на його неспроможність здійснити понятійне схоплення й адекватно відобразити всі наявні в сучасному богословському дискурсі умонастрої щодо ступеня вагомості Традиції.
Рецензія №14 о. Андрія на статтю Пола Ладусьора доступна для ознайомлення за цим посиланням: https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2025/12/14_Ladouceur_retseptsiia_tradytsii.pdf
