Документ «Єпископ Риму» у світлі традиції Православної Церкви

Share

Першим у розділі «Аналітика» нашого сайту ми розміщуємо текст професора Володимира Буреги, присвячений аналізу католицького документу «Єпископ Риму: першість і синодальність в екуменічному діалозі та відповіді на енцикліку Ut Unum Sint», опублікованому в 2024 році. У вказаному аналізі цей документ розглядається з перспективи богословської та канонічної традиції Православної Церкви.

Зокрема, автор посилається на важливі документи Змішаної богословської комісії з православно-католицького діалогу, прийняті у Равенні у 2007 році та у К’єтті у 2016 році, а також на документи групи святого Іринея Ліонського. У якості парадигми єдності виступає тут так звана «структурована єдність», яка існувала між Сходом і Заходом у першому тисячолітті.

Серед ключових питань у аналізі розглядаються такі:

  • Судові повноваження єпископа Риму, які випливають з постанов Сардікійського Собору (343). Їхнє практичне застосування вже сьогодні – це повноваження Константинополя як першої серед нині існуючих православних кафедр у питанні апеляцій кліриків. Саме на їх основі відбулося відновлення статусу провідників українських православних юрисдикцій Філарета (Денисенка) і Макарія (Малетича), а також нинішніх кліриків РПЦ, яких позбавляють церковного сану за антивоєнну позицію.
  • Розрізнення між служінням Римського єпископа як предстоятеля Римської Церкви та його особливим служінням у Вселенській Церкві. Це є розрізнення між церковною єдністю в юридичній та сакраментальній площині, при тому що пріоритет у міжконфесійних відносинах має віддаватися останньому, тобто спілкуванню у таїнствах.

Текст рецензії Володимира Буреги можна прочитати на нашому сайті у розділі «Аналітика» – https://www.academic-initiative.org.ua/analityka/ та за посиланням https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2025/10/07_01_Yepyskop_Rymu.pdf