У своєму дослідженні 2016 р. нещодавно спочилий канадський богослов Пол Ладусьор (1944–2025) ґрунтовно проаналізував феномен сучасного православного неотрадиціоналізму. Згубність такого розуміння сутності православ’я, за Ладусьором, полягає в тому, що воно перетворює віру Христову на вузьку етнокультурну доктрину, любов до Традиції – на некритичний, герметичний і заскнілий традиціоналізм, а відкрите і живе православ’я – на заідеологізований православізм.
Ця редукція призводить до шкідливої мінімізації контактів між Помісними Православними Церквами і наближає кожну з них до щільно закапсульованого і самодостатнього національно-культурного гетто. Згідно з П. Ладусьором, неотрадиціоналізм особливо небезпечний тим, що він маргіналізує православне християнство і унеможливлює його спасительне свідчення в сучасному світі, де продовжується нестримне зростання матеріалізму, секуляризму, а подеколи й неприховано антихристиянських політичних теорій та соціальних практик.
Головну наскрізну думку автора статті можна сформулювати так: християнська Традиція – це не просто фіксована сукупність древніх сакральних текстів, святоотцівських трактатів, канонізованих постатей, авторитетних Соборів, церковних догматів, Символів віри, канонів і т. ін. Як пише В. Лоський, Священне Передання (Традиція) це «життя Духа Святого в Церкві». Себто йдеться про живу та динамічну реальність, цінність якої – не в консервації минулого досвіду, а у збереженні зв’язку з вічним і трансцендентним упродовж лінійного плину людської історії.
Рецензія на статтю П. Ладусьора «Неотрадиціоналізм у сучасному православ’ї» доступна для прочитання за цим посиланням: