У цій статті я проводжу аналіз офіційної статистики щодо релігійних громад та храмових споруд УПЦ і ПЦУ та зміни цієї статистики за останні два роки. Схожий аналіз ми проводили у 2021 році, до початку широкомасштабної війни в Україні. Зокрема, тоді на основі аналізу статистики Державної служби з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) була підготовлена стаття «Боротьба за визнання: як змінилося співвідношення двох провідних православних конфесій України з часу надання Томосу ПЦУ?» (https://www.academic-initiative.org.ua/2021/06/27/shchodo_statystyky_upts-ptsu/).
Якщо у 2018-2021 роках важливим фактором для динаміки змін було надання Томосу помісній церкві України, то тепер вирішальним фактором стала широкомасштабна війна. Цього разу ми порівняли статистику 2021 року з статистикою 2023 року (за 2022 рік у семи областях офіційна статистика від ДЕСС виявилася просто відсутньою). З наявних даних є очевидним, що суттєві зміни відбулися саме за 2023 рік, тобто саме війна стала визначним фактором зміни ситуації.
Важливим аспектом для зменшення можливостей аналізу статистичних даних стала відмова ДЕСС у 2023 році вести статистику священнослужителів – до 2022 року це був суттєвий допоміжний та корегуючий фактор уточнення загальної ситуації, адже парафія без священника є певним нонсенсом для богослужбового життя громади. У 2022 році кількість священників та чоловіків-монахів була відповідно 7.933 та 3.821 на користь УПЦ, і за останній рік вона не могла радикально змінитися.
Щодо статистики динаміки парафій по областях за час війни, то тут найбільшим парадоксом є відмінність ситуації у Київській області та самому Києві. На Київщині за два роки ПЦУ приросла на 144 громади, а УПЦ зменшилася на 122 громади. Разом з тим кількість храмів ПЦУ в області збільшилася лише на 13, тоді як кількість храмів УПЦ зменшилася на 50. Офіційно ПЦУ має тепер на Київщині 637 парафій, які у сукупності мають 455 споруд, тобто 28,6% парафій не мають для богослужінь навіть пристосованого приміщення. УПЦ ж має 626 громад та 707 храмів, що повинні із запасом задовольняти потреби громад.
Статистика змін свідчить, що ситуація по Києву разюче відрізняється від ситуації у Київській області: тут УПЦ за останні два роки не втратила жодної з 319 парафій та жодного з 93 храмів. ПЦУ в Києві приросла лише 8 парафіями, а з храмових споруд навіть втратила одну (їх стало 47).
Ця статистика свідчить про два моменти: по-перше, ймовірно припускати, що настрої серед віруючих у Києві та області досить схожі, а тому визначним фактором змін у статистиці є залученість місцевої влади до питання сприяння ПЦУ у розбудові її структури. По-друге, в Києві неможливо організувати збори територіальної громади, яка б проголосувала за зміну юрисдикції, якщо на це немає згоди священнослужителів громади. Це і впливає на те, що ймовірні антиросійські настрої в Києві практично не відображаються на статистиці змін співвідношення УПЦ та ПЦУ.
Крім Київщини, іншою визначною групою є Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька області. Уже в аналізі статистики за 2021 рік ми показували, що ці області відрізняються з-поміж інших найбільшою динамікою зростання ПЦУ. Ця тенденція підтвердилася і за перший рік війни.
Найчисельніші зміни в балансі ПЦУ та УПЦ відбулися у Хмельницькій області – кількість громад ПЦУ збільшилася тут на 137 (34,2%), а храмів – на 120 (48,4%). При цьому відповідні цифри зменшення в УПЦ є навіть більшими – у неї громад стало менше на 165 (17,4%), а храмів – на 159 (19,9%).
Вірогідно ці цифри означають значну залученість місцевої державної влади до процесу «творення національної церкви», яка підчищає і віднімає в УПЦ навіть там, де цього не прагне прибрати до рук сама ПЦУ. Разом з тим, і зараз баланс наявних парафій та храмів у Хмельницькій області залишається на користь УПЦ: вона має 782 громади, що помітно більше за 538 громад в ПЦУ; пропорція храмових споруд також залишається на користь УПЦ: 641 до 368 в ПЦУ.
Схожі процеси, але в меншій степені відбувалися і у Вінницькій, Волинській, Житомирській та Рівненській областях: приріст громад ПЦУ склав тут від 10% до 17%, а відповідне зменшенні числа громад в УПЦ – від 5% до 9%. Також до цієї групи, що визначається досить активною динамікою змін, доєдналися ще дві області – Черкаська та Чернігівська, в яких наявним став процес помітного посилення кількісної присутності ПЦУ по відношенню до УПЦ. І тут цілком ймовірним є фактор підтримки творення «національної церкви» місцевою державною владою. Так, у Черкаській області кількість громад ПЦУ зросла на 48, тоді як кількість храмових приміщень збільшилася аж на 91. При цьому цей приріст відбувався лише частково за рахунок УПЦ – кількість храмів тут зменшилася лише на 8.
Інша група областей, яка явно виділяється з-поміж інших – це Галичина. Вже давно в цих трьох областях ПЦУ явно переважає над УПЦ – по кількості як громад, так і священнослужителів. Тут навіть невелика кількість змін підпорядкованості громад означає суттєвий відсоток зменшення присутності УПЦ. Найгірша для УПЦ ситуація – в Івано-Франківській області: тут у неї за два роки з 33 громад залишилося 21, а з 28 храмів – лише 24.
Важливо зауважити, що суттєві кількісні зміни на цьому закінчуються. Вся інша Україна демонструє відносну стабільність у питанні кількості громад і храмів. Це стосується перш за все ситуації в 4 областях, в яких ведуться бойові дії – Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області. Можна припустити, що в ситуації війни тут зараз малоактуальними є і зміна підпорядкованості громад, і підготовка статистики щодо цих процесів. Разом з тим, це області, в яких кількісна перевага УПЦ над ПЦУ була і залишається суттєвою. Наприклад, пропорція громад в Запорізькій області є 384 до 135, а кількість храмів – 363 до 76 на користь УПЦ.
Остання і найбільша група – 9 областей, в яких за рік війни статистичні зміни виявилися досить незначними. Вони знаходяться в різних частинах країни: це і західна Україна (Закарпатська та Чернівецька області), і центральна Україна (Кіровоградська, Полтавська та Сумська області) і південно-східна Україна (Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська та Харківська області).
Так, в Дніпропетровській, Кіровоградській, Полтавській та Сумській областях є певне зростання громад ПЦУ (6-10%) при тому, що за цей час кількість громад УПЦ тут змінилася несуттєво. А в Закарпатській, Миколаївській та Харківській областях ПЦУ демонструє навіть зменшення кількості своїх громад та храмів.
Якщо проаналізовані дані зобразити на карті, то виявиться, що питання інтенсивної чи ж навпаки незначної динаміки змін співвідношення між УПЦ і ПЦУ ділить Україну на дві частини. Лінія розділення проходить з північного сходу на південний захід, при цьому все, що на схід та південь від Чернігівської, Черкаської та Вінницької областей є менш націоналістично мотивованим, де УПЦ явно кількісно переважає над ПЦУ, а до того ж зміни конфесійної приналежності залишаються тут мінімальними. До них додаються Київ, Закарпаття та Чернівецька область. Пропорція областей з позитивними змінами для ПЦУ (умовний «північний захід») до тих, де такі зміни кількісно майже не фіксуються, а УПЦ є досить сильною (умовний «південь та схід») – 11 до 14 (не рахуючи Криму).
Саме в 11 областях «північного заходу» відзначається переважна частина зростання громад ПЦУ – 617 з 673, завдяки чому тут досягнутий відносний паритет між кількістю громад двох православних церков – ПЦУ та УПЦ (відповідно 5.750 та 5.332). Незважаючи на втрати, за кількістю споруд УПЦ залишається тут навіть дещо попереду: 4.857 проти 4.641 в ПЦУ. Щодо священнослужителів ми маємо статистику лише за 2021 рік, але очевидно, що і тут за два останні роки ПЦУ не здолала різницю у 1.200 осіб (у неї було тоді 3.333 клірики, а в УПЦ – 4.533).
Ситуація ж в другій частині України – «південь та схід», (яка включає 13 областей та Київ) є радикально кращою для УПЦ. Тут приріст ПЦУ склав лише 56 громад, а загальна кількість громад на початок 2023 року більш ніж втричі поступалася УПЦ (відповідно 2.111 до 6.449). За кількістю споруд УПЦ випереджає тут ПЦУ у 4,8 рази (маючи 5.915 храмів проти 1.239 в ПЦУ). Вірогідно приблизно ж такою є пропорція кількості священнослужителів – у 2021 році їх кількість складала 5.977 до 1.239 відповідно.
Вірогідно припустити, що бажання центральної державної влади підтримати зростання «національної церкви» є однаковим для всіх регіонів країни. З цього випливає, що реальні регіональні відмінності настільки сильні, що в більшій частині країни ця ідея сприймається досить прохолодно, а її втілення вірогідно саботується місцевою владою. Змінити ситуацію державі вдається переважно там, де сильнішими є антиросійські настрої – в західній та частково центральній Україні («північний захід»).
Можна припустити, що така диспропорція у розвитку балансу між УПЦ та ПЦУ і стала приводом для зміни керівництва ДЕСС наприкінці 2022 року. Ще рано говорити про зміни статистики релігійних громад та храмів протягом 2023 року, але з новин складається загальне враження, що місцева влада в різних областях стала докладати більше зусиль для сприяння переходу громад УПЦ до ПЦУ.
Разом з тим варто зауважити два моменти: вже було кілька заяв предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія про неготовність приймати парафії від УПЦ, якщо вони переходять фактично під примусом, не змінюючи свою умовну проросійську ідентичність. Другий фактор – неодноразові заяви очільника ДЕСС Віктора Єленського про незаконність дій місцевих рад, які забороняють діяльність громад УПЦ на своїй території.
Фактично наявна статистика відображає принцип «чия влада, того і релігія» – коли контроль зі сторони місцевої державної влади визначає досить жвавий кількісний розвиток ПЦУ на північному заході країни. Там же, де немає готовності слідувати наративам боротьби за «духовну незалежність», залишається ситуація традиційної та суттєвої кількісної переваги УПЦ. Загалом це призводить до того, що релігійна політика останнього часу сприяє поглибленню розділення України, яке і без того традиційно існує за культурними та географічними критеріями, що ніяк не сприяє укріпленню національної безпеки України як цілісної держави.
Тут Ви можете знайти згадану таблицю статистики щодо парафій та храмових споруд – https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2023/07/statystyka_DESS.pdf
Тут Ви можете знайти згадану карту поділу України на дві частини – https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2023/07/map_Ukraine_in_two _parts.pdf