Нещодавно Державна служба з етнополітики та свободи совісті оприлюднила нові статистичні дані щодо релігійних організацій в Україні. Це стало приводом для порівняння даних Української Православної Церкви (УПЦ) та Православної Церкви України (ПЦУ), адже кожна з них претендує на статус найпопулярнішої конфесії України. Ми проаналізували дані за 2018 та 2021 роки (кожного разу дані були на 1 січня) та динаміку змін по трьох складових – це кількість релігійних організацій, кількість храмових споруд та кількість священнослужителів в кожній з двох названих конфесій.
Додатковий аналіз даних щодо споруд та священнослужителів мають, на нашу думку, важливе значення, бо допомагають виявити проблемні моменти статистики щодо релігійних громад. Адже якщо парафія є, а храмового приміщення (навіть пристосованого) немає, то виникає питання, яким чином і де члени такої громади реалізують свої духовні потреби. Так само і кількість священнослужителів свідчить про реальну діяльність на парафіях, адже якщо зареєстрованих громад багато, а священиків суттєво менше, то це свідчить про нижчу частоту богослужінь в таких регіонах.
Отже, про що свідчать заявлені в статистиці цифри? Спочатку розглянемо загальні цифри по Україні. Заявлена кількість громад ПЦУ по всій Україні складає на початок 2021 року 7.188 одиниць. Це відповідає цифрам, які неодноразово озвучував предстоятель цієї Церкви митрополит Епіфаній. Разом з тим на сьогодні це суттєво менше, ніж відповідна цифра в УПЦ – там є 12.406 релігійних громад, тобто парафій в останній в 1,7 раза більше за кількість парафій в ПЦУ.
За три роки ПЦУ, що об’єднала УПЦ Київського патріархату, УАПЦ та окремі парафії УПЦ (Московського патріархату), приросла 658 парафіями. За той же час УПЦ втратила 269 парафій. Це спричинило зміну балансу між кількістю парафій кожної з юрисдикцій на досить незначні 2,7% (у 2018 році в УПЦ-КП та УАПЦ сукупно було 6.530 парафій, а в УПЦ – 12.675 парафій, тобто тоді співвідношення було 34% до 66%; в 2021 році це співвідношення стало 36,7% в ПЦУ до 63,3% в УПЦ).
Найбільш суттєві зміни відбулися в Вінницькій, Волинській, Житомирській, Рівненській та Хмельницькій областях. В цих п’яти областях в сукупності ПЦУ збільшилась на 350 парафії, а УПЦ зменшилася на 269 парафій. Важливо зауважити, що це переважно області західної України або ж області, межуючі з нею.
В усіх інших областях України разом взятих ПЦУ збільшилась лише на 308 парафій, а УПЦ взагалі вийшла на нуль, тобто зменшення в одних областях компенсувалося збільшенням в інших областях. Виділяється тут Херсонська область, де позитивну динаміку показала як ПЦУ (збільшилася на 10 парафій), так і УПЦ (збільшилася на 11 парафій). Це означає, що з високою ймовірністю місцеві єпархії розвивалися природно, а не зростали за рахунок суперництва двох основних православних юрисдикцій.
В багатьох областях зміна кількості релігійних громад за три роки в обох конфесіях взагалі коливалася в межах 5-10 парафій – це Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Одеська та Чернігівська області. Це означає, що інформаційні війни на загальнонаціональному рівні мали несуттєвий вплив на релігійне життя цих областей.
Від статистики громад тепер варто перейти до статистики храмових споруд. Перш за все треба зауважити про динаміку змін. Чотири області переважно західної України (Вінницька, Волинська, Рівненська та Хмельницька області) тут складають найбільш суттєву частину змін у статистиці. В ПЦУ вони принесли 274 «доданих» споруд, тоді як УПЦ тут втратила 273 споруди. До цього треба додати не до кінця зрозумілі дані у двох областях.
Так, у Львівській області ПЦУ збільшилася з 603 до 817 храмових споруд, тоді як тут посилилася і УПЦ, хоча й не так суттєво – з 28 до 44 споруд. Ця зміна в ПЦУ на 214 храмових споруд складає майже третину «доданих» споруд по всій Україні (тобто 214 з 661). Тому закладений в цій області принцип підрахунків суттєво впливає на загальноукраїнську картину.
Аналогічне питання викликає і статистика Хмельницької області: з 910 храмовими спорудами в 2018 році вона була рекордсменом в УПЦ, а за три роки їх кількість зменшилася до 800. Ця різниця у 110 споруд складає суттєву частину негативної динаміки в УПЦ загалом по Україні – це майже 70% всіх втрачених храмових споруд в УПЦ за три роки (тобто 110 від 158).
Думаю, цілком справедливо припустити, що вказані зміни у Львівській та Хмельницькій областях пояснюються не стільки динамікою реальної зміни релігійними організаціями своєї приналежності шляхом переходу від УПЦ до ПЦУ, скільки принципами підрахунків органами статистики даних саме в цих областях. А коли на одну з областей приходиться третина чи навіть дві третини від змін по всій Україні, то це свідчить, що ситуація в більшій частині України в цілому зазнала несуттєвих змін.
До показових висновків наштовхує порівняння статистики співвідношення кількості храмових споруд до кількості релігійних громад. І треба зауважити, що ПЦУ тут суттєво програє в порівнянні з УПЦ. Для ПЦУ в десяти областях співвідношення кількості споруд до кількості релігійних організацій складає менше 2/3. Це Вінницька, Закарпатська, Запорізька, Луганська, Одеська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька та Чернігівська області. Найнижчі показники тут має Закарпатська область (тут 37 храмових споруд на 100 релігійних організацій) та Херсонська область (відповідно 60 на 153).
В УПЦ зазначений показник співвідношення кількості храмових споруд до кількості релігійних організацій є загалом суттєво кращим. В усіх областях крім Львівської цей показник вище 80%, а в дев’яти областях він вище 95% або навіть перевищує 100% (Дніпропетровська, Донецька, Київська, Луганська, Миколаївська, Сумська, Тернопільська, Харківська та Чернівецька області).
Особливе місце в статистиці храмових споруд займає Київ – тут співвідношення споруд до громад складає 21,3% в ПЦУ та 29,2% в УПЦ. Ці цифри зберігають тенденцію переваги «реальних громад» в УПЦ в порівнянні з ПЦУ, але все ж Київ суттєво виділяється на фоні всіх областей України. Ймовірно це пояснюється складністю бюрократичних процедур з оформлення церковної нерухомості у столиці.
Загалом аналіз статистики співвідношення храмових споруд до релігійних організацій в ПЦУ та УПЦ свідчить про суттєво кращий рівень забезпеченості богослужбового життя у мережі парафій Української Православної Церкви та вірогідно про суттєву частину в ПЦУ «паперових» громад, які фактично не функціонують.
Тепер варто перейти до статистики кількості священнослужителів. В цілому вона підтверджує тенденції, які намітилися при аналізі кількості храмових споруд. За три роки в дванадцяти областях (тобто в половині регіонів України) кількість священнослужителів ПЦУ збільшилася незначно – від нуля до десяти осіб, а ще в чотирьох областях (Дніпропетровська, Житомирська, Миколаївська та Рівненська області) їх кількість навіть зменшилася.
Відносно значну динаміку показали Вінницька, Волинська, Донецька та Київська області, в кожній з яких зміна кількості священнослужителів була більше 20 осіб. Рекордсменом стала Волинська область – тут ПЦУ збільшила свій актив на 68 священнослужителів, що складає більше чверті від загального числа по Україні (68 від 239). Лише у Вінницькій області така позитивна динаміка в ПЦУ призвела до зменшення кліриків УПЦ – а саме на 16 осіб. В інших трьох з названих областей УПЦ мала незначну, але позитивну динаміку (кількість кліриків тут збільшилася від 4 до 13 осіб).
Судячи із статистики найбільших втрат УПЦ зазнала в Закарпатській, Кіровоградській, Луганській та Хмельницькій областях (від 16 до 39 священнослужителів). Сумнівною є тут статистика Запорізької області, де кількість священнослужителів суттєво збільшилася – з 222 осіб в 2018 році до 329 осіб в 2021 році.
Таке непропорційне збільшення лише в цій області призвело до того, що в УПЦ загалом по Україні загальний показник кількості священнослужителів став позитивним та склав 86 «додаткових» осіб (загальна кількість священнослужителів УПЦ зросла з 10.424 до 10.510 осіб). В дванадцяти областях зміни були в мінімальних межах – до чотирьох осіб. Суттєву позитивну динаміку в УПЦ показали лише чотири області (Донецька, Одеська, Харківська та Чернівецька) – тут за три роки кількість священнослужителів збільшилася на показник від 13 до 29 осіб.
Окремо варто виділити Вінницьку область, адже тільки тут з УПЦ в ПЦУ перейшов єпархіальний архієрей – митрополит Симеон Шостацький. Якщо щодо кількості релігійних громад ПЦУ збільшилася тут на 76 парафій (з 346 до 422), то кількість храмових споруд збільшилася лише на 44 (з 200 до 244), а кількість священнослужителів – лише на 20 (з 109 до 129).
В цілому таке співвідношення більш-менш повторюється загалом по Україні: за три роки ПЦУ збільшилася на 658 громад, на 661 храмових споруд (тут включені сумнівні дані Львівської області з позитивною динамікою в 214 споруд) та на 239 священнослужителів. Аналогічні цифри в УПЦ такі: за три роки кількість громад загалом по Україні зменшилася на 269 (з них лише у Волинській області на 99). Зменшення кількості храмових споруд було вже суттєво слабшим – лише 158, а кількість священнослужителів навіть збільшилася на 86 осіб (хоча й з урахуванням сумнівних даних по Запорізькій області).
Така пропорція в змінах кількості релігійних громад до кількості храмів та священнослужителів скоріше свідчить про штучне зростання ПЦУ. Адже якщо питання про юридичний статус громад може вирішуватися в судах і часто залишається спірним, то питання про храми, а особливо про священників – це питання реальних богослужінь та ще більше особистого вибору священика як керівника релігійної громади.
Як було зазначено, загалом за три роки статистика релігійних громад суттєво змінилася лише в кожній п’ятій області України (це Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька області). Якщо ж приймати до уваги сукупні цифри – по кількості парафій, храмів та священнослужителів, то відносно стабільну та суттєву динаміку за три роки в ПЦУ показали лише Вінницька та Волинська області. Ймовірно, основною причиною такого зростання були переходи релігійних організацій (парафій). Вони були мотивовані ідеєю творення «національної Церкви», яка була суттєво менше підтримана в інших областях України – в центральному, південному та східному регіонах.
Якщо ж говорити не про динаміку переходів громад, храмів та священнослужителів, а про наявні цифри, то як в 2018, так і в 2021 році суттєва перевага ПЦУ над УПЦ спостерігалася лише в трьох областях Галичини. Щодо зміни тут кількості та частки громад і священнослужителів вони виявилися досить стабільними. На сьогодні ПЦУ має в Галичині 2029 релігійних громад (28% від їх загального числа по Україні) та 1598 священнослужителів (відповідно майже 35%), що виділяє цей регіон з-поміж всіх інших. УПЦ має тут лише 199 громад та 274 священнослужителі.
З вищенаведеного аналізу стає очевидною незбалансованість розвитку двох православних юрисдикцій – ПЦУ та УПЦ. Галичина стала форпостом розвитку автокефального православного руху ще на межі 1990-х років. В значній мірі вона залишилася такою і зараз – на сьогодні біля третини від загальної кількості своїх храмів та священнослужителів ПЦУ має саме на Галичині. На Тернопільщині ПЦУ за кількістю храмів випереджає УПЦ в 6 разів, а на Львівщині та Івано-Франківщині – в 12-13 разів.
Як було показане вище, досить значну динаміку за останні три роки показали Рівненська, Волинська, Хмельницька, Вінницька, Київська області та Київ. Незважаючи на динаміку зростання в цих областях ПЦУ відстає сьогодні від УПЦ по наявній кількості релігійних громад, храмів та священнослужителів в 1,5-2 рази. В більшості ж інших областей УПЦ продовжує суттєво переважати над ПЦУ за вказаними параметрами (наприклад, в 2-3 рази на Житомирщині та Кіровоградщині, в 3-4 рази на Дніпропетровщині та Полтавщині, в 4-6 разів на Чернігівщині та Одещині).
В більшості регіонів особливо значну перевагу УПЦ над ПЦУ має по кількості священнослужителів. В шести регіонах УПЦ переважає в сім або більше разів (Донецька, Закарпатська, Запорізька, Луганська, Одеська, Харківська області).
Така диспропорція, особливо між Галичиною, з однієї сторони, та півднем і сходом України, з іншої сторони, говорить про відмінності в релігійній ідентичності громадян України, що мають довгостроковий характер. А тому це мусило б підштовхувати державні органи України до більш збалансованої та продуманої політики в релігійній сфері.
В підтвердження наведеного аналізу додаються чотири таблиці: статистика зміни кількості релігійних громад, храмових споруд та священнослужителів УПЦ та ПЦУ з 2018 по 2021 роки та зведена таблиця ситуації на 2021 рік.