У 2025 році англійською мовою вийшла книга «Лінії розлому в православному світі: геополітика, теологія та дипломатія у світлі війни в Україні» (Fault Lines in the Orthodox World: Geopolitics, Theology, and Diplomacy in Light of the War in Ukraine). Її редактори – Себастіан Ріместад та Еміль Хілтон Саггау, а серед авторів – 11 науковців з різних країн Європи та США. Книга опублікована видавництвом Palgrave Macmillan (Springer Nature Switzerland AG). Третя частина книги прямо називається «Росія та Україна», і тут розміщена стаття професора Володимира Буреги, присвячена канонічному статусу Української Православної Церкви.
Автори наголошують, що для Православ’я є характерною територіально-фрагментована модель інституційного устрою. Саме ця територіальна еклезіологія створила підґрунтя для націоналізації православної ідентичності у XIX–XX століттях, а згодом і для сучасних політичних інструменталізацій релігії. Так, редактори показують, що нинішні геополітичні розломи — не випадкове явище, а логічне продовження тривалої історії роздробленості та конкуренції.
Книга прагне дати ширшу панораму — від Балкан і пострадянського простору до Фінляндії та православної спільноти у США. Такий підхід підкреслює, що «лінії розлому» всередині світового православ’я є водночас і локальними, і глобальними, а їхнє осмислення вимагає комплексного, багатовимірного аналізу.
Повномасштабна війна в Україні спричинила та проявила низку проблем у церковно-правовій, морально-етичній та соціально-демографічній сферах. Це напруження між юрисдикціями та суперечки навколо автокефалії; дилеми участі у війні чи її засудження в церковному дискурсі та відповідні наслідки для духовенства і мирян; зміни у складі православних спільнот, спричинені мобільністю та міграцією; а також нова роль церков як чинників зовнішньої політики й безпеки на регіональному та глобальному рівнях.
На особливу увагу українського читача заслуговує стаття професора Володимира Буреги. Його доробок називається «Українська Православна Церква перед викликом війни: відносини з Московським патріархатом і проблема нового канонічного статусу» (“The Ukrainian Orthodox Church Facing the Challenge of War: The Relations with the Moscow Patriarchate and the Problem of a New Canonical Status”).
У заключній частині своєї статті Володимир Бурега системно наводить аргументи як прибічників УПЦ, так і її критиків. Кожна з позицій виглядає досить переконливо і самодостатньо. У цій ситуації він так формулює свою власну позицію: «Проблема полягає в тому, що УПЦ знаходиться у своєрідній сірій зоні. Сьогодні просто неможливо однозначно визначити її статус». Як аналогію, він наводить приклад Церкви Греції під час війни за політичну незалежність Греції від Османської імперії. Як Грецька Церква оголосила свою автокефалію у 1833 році, вже після закінчення війни, так і «цілком очевидно, що статус УПЦ може бути однозначно визначений лише після закінчення війни».
Володимир Бурега так закінчує свою статтю: «Для мене також абсолютно очевидно, що рішення про статус УПЦ може бути прийняте лише в результаті консенсусу між всіма православними Церквами, але на сьогодні його перспективи здаються досить похмурими».
Прочитати повний текст рецензії на вищезгадану книгу можна за цим посиланням: https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2026/07/06-Linii-rozlomu-retsenziia.pdf
