19 квітня 2026 року в рамках проєкту «25 стратегічних питань для України» була опублікована стаття Мирослава Мариновича «Якою має бути Київська Церква майбутнього?» Це не прохідне інтерв’ю, а стратегічний текст в рамках спецпроєкту Інституту фронтиру та Ukraïner. За його задумом, українські інтелектуали покликані розгорнути довкола ряду викликів для України глибокі дискусії, аби побачити нові контури суспільного розвитку (див. https://www.ukrainer.net/thread/25-pytan/).
У своїй статті пан Маринович говорить про майбутнє узагальненої «Київської Церкви», а також неабияку увагу приділяє перспективам Української Православної Церкви. При цьому він висловлюється проти радикальних методів боротьби проти неї. Одним з яскравих образів у статті стає образ блискавки, яка б’є не кудись випадково, а саме у невеликий стовп полум’я. Так само і Церква не мусить стати Месією, але повинна сформувати вогненний стовп, тобто потужний духовний запит, на який «має відповісти Небо». Далі в тексті автор окреслює бажану перспективу: «Гармонійне й толерантне об’єднання [різних гілок Київського християнства] спроможне було б відновити справжню ідентичність київського благочестя, що відкрило б у народі потужні джерела духовності».
Примітно, що пан Маринович визнає, що церкви Київської традиції сформувалися у підпорядкуванні трьом світовим центрам християнства: Риму, Константинополю та Москві. І сьогодні, замість того, щоб «побачити появу особливих ознак часу», вони «зосереджені на міжконфесійних противленствах». Тут доречними виявляються слова апостола Павла: «Коли між вами зависть і суперечки, хіба ви не тілесні і не поводитесь як звичайні люди?» (1 Кор. 3:3).
Пан Маринович висловлюється проти інерційності конфесійного мислення: «Українські християни одвіку благали: “Боже, нам єдність подай!”, але бачили її як гомогенність. Відтак множинність Церков видавалась шкідливою для української церковної єдності». На противагу такій гомогенності автор пропонує концепцію «єдності у багатоманітності»: «Настав час побачити всі шанси, які надає формула “єдність у багатоманітності”. І усвідомити, що релігійно-церковна ідентичність модерної української нації ще тільки формується і що вона може бути тільки кумулятивною, інклюзивною».
Пан Маринович закликає, щоб майбутня Київська Церква стала «лабораторією» загальнохристиянського поєднання, цитуючи при цьому Блаженнішого Любомира Гузара: «Мислити про єдність Київської Церкви означає не відмовлятися від скарбу сопричастя з різними християнськими центрами, а навпаки — збагатити здобутками цього сопричастя сукупні духовні надбання Київської Церкви». Окрема тема статті пана Мариновича – як «визволити Церкву від “руского міра”, адже ця доктрина є гібридною політико-релігійною вірою. І тут він застосовує той самий принцип: не відмовлятися, а збагатитися здобутками інших центрів.
Автор принципово наголошує: «рускій мір» – це гібридна політико-релігійна віра. Більшість бачить у ній небезпеку, вважаючи, що і РПЦ, і УПЦ втратили статус Церкви. Але «за колабораціоністами ми можемо не догледіти тих, хто все-таки щиро вірить у Бога, виявляючи свою віру через московські обрядові звичаї». Здається неможливим розділити таку політико-релігійна віру: «Захищаючи віру, ігноруємо політичні аспекти ідеології «руского міра» і колабораціонізм адептів цієї ідеології з агресором у час війни. А борючись із пропагандою і колабораціонізмом, ранимо релігійні почуття й ризикуємо порушити релігійну свободу».
Щоб не довести глобальний Захід до остаточної втоми від України, пан Маринович пропонує нестереотипний підхід. Зокрема, він пропонує чітко розрізняти «культурні преференції та характер вірувань» і «політичне підпорядкування УПЦ інтересам російської держави». Саме останнє є небезпечним, тоді як запозичення з російської духовної культури можна і треба толерувати, адже «більш ніж 400 років культурних взаємовпливів неможливо оголосити поза законом».
Загалом пан Маринович виступає проти об’єднання як уніфікації і закликає до «справжнього духовного преображення», що цілком співвідносно із згаданим вище образом духовного стовпу. Важливо усвідомити, що в релігійній сфері діють інші принципи, ніж у політиці, а тому «Імперськість Російської Церкви можна подолати не стільки натхненним патріотизмом українських Церков, скільки їхньою істинною християнськістю».
Текст Мирослава Мариновича можна прочитати за посиланням: https://www.ukrainer.net/kyivska-tserkva/
