Саме такою була тема публікації проф. Сергія Бортника в німецькомовному журналі «Релігія і суспільство на Сході та Заході» (Religion und Gesellschaft in Ost und West), опублікованому в листопаді 2025 року. Цей номер журналу був присвячений 100-річному ювілею від часу проведення відомої Стокгольмської екуменічної конференції 1925 року, в якій досить активну участь взяли православні ієрархи. Нинішній номер журналу отримав назву «Розриви та нові початки. Православ’я та екумена».
Варто виділити кілька тез, на яких наголошується у даному матеріалі Сергія Бортника:
- У 2022 році відбувся розрив зв’язків між конфесійними структурами Росії та України. Найбільш показовим став розпуск Євро-Азійатської акредитаційної асоціації, що об’єднувала понад 50 академічних інституцій баптистських та євангелічних церков. При цьому була озвучена показова теза: «Після вторгнення Росії в Україну пострадянський культурний простір був остаточно зруйнований».
- На противагу цьому керівництво української держави прагне просувати ідею партнерських стосунків держави та релігійних організацій, підкреслюючи особливе місце Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій, як органу, що об’єднує більшість конфесій та релігійних угруповань в Україні.
- Виключення із цих партнерських стосунків становить Українська Православна Церква. Крім відмови запрошувати її на різні публічні заходи про це свідчать офіційні списки Державної служби з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС). З одного боку, релігійні організації УПЦ не увійшли у «Перелік організацій, які належать до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення», хоча там є такі незвичні для України меншини як буддисти та кришнаїти. З іншого боку, саме громадам УПЦ ДЕСС висунула приписи щодо необхідності розриву зв’язків із центром у країні-агресорі.
- Разом з тим уже в часи великої війни були створені різні міжхристиянські ініціативи, зокрема Нарада Християнських Церков України та Український християнський рух. Однак ці ініціативи не мають на меті богословського зближення – вони створені заради поглиблення християнських чеснот у житті громадянського суспільства України.
- Основою для богословського діалогу могло б стати відродження «Студійної групи Київської Церкви», що існувала на початку 1990-х років та прагнула поглиблення порозуміння між православними та греко-католиками, що представляли на той час свої конфесії у діаспорі – перш за все в США та Канаді. Але ймовірно, що відродження цієї ініціативи на теренах України поки що чекатиме свого часу.
Оригінал статті проф. Сергія Бортника німецькою мовою можна прочитати тут: https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2026/01/ecumenical_relationships_in_ukraine.pdf
