В Церкві Англії пройшли слухання щодо війни та актуальної релігійної ситуації в Україні

Share

27 лютого 2024 року в рамках Генерального синоду Церкви Англії пройшли слухання щодо ситуації в Україні. В основі обговорення були виступи архієпископа Кентерберійського Джастіна Велбі та Голови Ради у справах місії та громадських справ Марка Шерда. Важливим щодо України став заклик зважати на складну ситуацію в країні із посиланням на слова апостола Павла: «Роблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал. 6:9).

За кілька тижнів до проведення Синоду на його сайті був опублікований відповідний документ «Війна в Україні та виклики міжнародному порядку», підготовлений згаданою Радою у справах місії та громадських справ. В ньому висловлюється занепокоєння ситуацією в релігійному середовищі України та пропонується ряд богословських принципів християнського ставлення до війни, а тому він заслуговує на особливу увагу.

На початку документу зауважується, що «Війна в Україні – це не просто про майбутнє територіальної цілісності України та її суверенітету; це про стратегічні рамки всієї європейської системи після холодної війни і ширше про майбутні форми ліберального міжнародного поряду, основаного на цінностях, які переважали з 1945 року». В документі зауважується, що війна, що відбувається в Україні, перейшла у фазу протистояння на виснаження. Зокрема, наводяться дані верховного комісара ООН з прав людини, що на сьогодні 17,6 млн. жителів України потребують невідкладної гуманітарної допомоги.

У частині «Відповідаючи на використання релігії як зброї» (§14-21) документ привертає особливу увагу до теми свободи релігії та віросповідання на територіях, підконтрольних Україні. Згадуються випадки фізичні насильства, що стали результатом «суперечок між парафіянами різних православних громад» та зауважується, що відповідь правоохоронних органів України у цих випадках була неадекватною. Також нагадується статистика, що із загальної кількості відкритих кримінальних справ проти колаборантів (6.600) лише 68 (тобто лише 1%) стосуються кліриків УПЦ, при чому щонайменше у 26 з цих випадків є причини для стурбованості щодо справедливості кримінального провадження.

Також важливим у документі є посилання на лист Ніка Бейна, єпископа Лідса, відповідального за зовнішню політику, що був направлений українським високопосадовцям в листопаді 2023 року, після прийняття у першому читанні закону 8371 про можливу заборону Української Православної Церкви. Тут зауважується, що «Багато з ключових термінів у законопроекті є розпливчастими, в ньому не вистачає визначень, і він є відкритим до дискримінаційної інтерпретації так, що це порушуватиме міжнародні норми у сфері свободи релігії та віросповідання». Саме тому цей законопроект «у своїй суті погрожує колективним покаранням», та не є необхідним, адже «Особи, що вчинили зраду чи інші кримінальні дії проти інтересів держави, можуть бути засуджені через відповідні процедури відповідно до існуючого кримінального законодавства».

Особливий інтерес викликає частина «Якою є роль Церкви?» (§8-13), адже вона намагається сформулювати загальні принципи християнського ставлення до війни, виходячи із традиції самої англіканської Церкви. Перш за все тут цитується вислів єпископа Джорджа Белла: «Функція Церкви – за всяку ціну залишатися Церквою», а тому «Церква повинна словом і ділом проповідувати Євангеліє спасіння та виховувати учнів Ісуса Христа». Це повинно протиставлятися намаганням інструменталізувати релігію, адже «Завжди є ризик, що в ситуації кризи, подібної до нинішньої, Церква може бути залучена до ширшого політичного порядку денного, який передбачає некритичну підтримку зусиль України у війні».

Важливим є принципи, основані на підході Уільяма Темпла, який був архієпископом Кентерберійським ближче до кінця Другої світової війни. Загалом в документі виділяються шість принципів, які застосовуються і до нинішньої ситуації в Україні. Зокрема це такі принципи:

  • Уникати ура-патріотизму і збудженості, що стосується обох сторін нинішньої війни,
  • Діяти під постійними вимогами любові, зокрема уникати дегуманізації Росії та росіян,
  • Дієва підтримка України з боку Заходу не повинна применшувати печалі щодо самого факту цієї війни,
  • Віддаючи Україні належне право на самозахист, Захід не повинен прагнути більшого приниження Росії, 
  • Необхідно документувати злочини, звершені під час війни, зокрема руйнування релігійних та культурних об’єктів,
  • Загальний напрямок повинен стверджувати пріоритет міжнародної співпраці над конкуренцією та розділеннями.

В заключній частині документу наголошується, що «попереду лежить набагато більша задача [ніж просто підтримка України] – вироблення цілісного та позитивного бачення для бажаного міжнародного порядку та розвиток витребуваної стратегії, яка б забезпечила привабливість існуючих міжнародних правил та принципів».

За даними посиланнями можна знайти оригінальні матеріали: