Останніми тижнями в двох наукових журналах були опубліковані рецензії на книгу «Стратегії примирення. Роль Церков в Україні». Автором першої став Томас Бремер, професор Мюнстерського університету, що в Німеччині. На теологічному католицькому факультеті згаданого університету він очолює кафедру «екуменізму, вивчення Східних церков та дослідження миру». Останнім часом з огляду на динамічні зміни в церковному житті України він вивчив українську мову (на додаток до сербської та російської, якими він давно володіє). Його рецензія розміщена в журналі «Труди Київської Духовної Академії», №34, с. 311-314.
Автор другої рецензії – Валерій Секісов, викладач Євангельського теологічного університету в Києві та аспірант Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Його рецензія була надрукована в журналі «Богословські роздуми», №19.1 (2021), с. 251-253.
Автори роблять досить різні акценти. Зокрема, Томас Бремер називає книгу «спробою (і необхідно відразу додати: дуже вдалою спробою) висвітлити церковну ситуацію в Україні в перспективі можливої ролі Церков у процесі примирення». Він наголошує на складності проведення конференції у жовтні 2018 року, адже вона відбувалася невдовзі після розриву євхаристійного спілкування між Константинополем і Москвою.
Також Бремер наголошує на «проблемі відсутності загальноправославно прийнятого механізму здійснення церковного авторитету», на «широкому контексті проблеми та невирішених проблемах», що розглядаються в текстах авторства Сергія Бортника. Наприкінці він наголошує, що ми як християни повинні «прагнути всіма нашими силами створювати атмосферу, в якій могли б розвинутися умови, необхідні для примирення».
Валерій Секісов робить у своїй рецензії суттєво інші акценти. Зокрема, він наголошує на важливості закордонного досвіду примирення, викладеному у доповідях представників Німеччини та Польщі, що привели до «народження парадигмальної формули “Прощаємо і просимо прощення”». Він зауважує також про те, чого не вистачає в книзі – висвітлення політики Російської федерації та анексії українських територій.
Все ж позитивне враження про книгу і в нього переважає. Зокрема, Секісов зауважує: «Слід віддати належне ґрунтовному висвітленню проблеми першості серед православних церков, особливо у контексті змін, що відбулися у ХХ та ХХІ століттях». Особливо він виділяє доповідь «Громадянська релігія як спокуса публічної відкритості Церкви», яка, на його думку, «є найбільш богословською за своїм змістом».
Наостанок Секісов акцентує, що книга може бути цікавою широкому колу читачів, адже вона «зачіпає вкрай актуальні питання, нагадуючи про невідворотність шляху примирення; принаймні, допоки ми претендуємо на звання християн».
Тексти рецензій у форматі PDF можна прочитати за вказаними посиланнями: