Поняття «фундаменталізм» переважно пов’язується з ісламом, проте ця форма світогляду притаманна будь-якій релігійній традиції, зокрема православ’ю. Попри поширеність цього явища в межах Православної Церкви, наразі бракує ґрунтовних досліджень, присвячених аналізу теоретичної «граматики» православного фундаменталізму та пошуку шляхів його подолання.
У статті 2022 року «Від православ’я до “православізму”: роздуми про сумну регресію» грецький богослов Хараламбос Вентіс здійснив аналіз феномена православного фундаменталізму та виокремив чотири головні ознаки: 1) т. зв. патристичний фундаменталізм; 2) некритичне сприйняття Священного Передання; 3) ворожість до здобутків ліберальної демократії та відкритого суспільства; 4) антивестернізм та схильність до конструювання негативної самоідентифікації. Також у своєму дослідженні Х. Вентіс запропонував дві релігійно-світоглядні домінанти, які можуть запобігти визріванню фундаменталістських поглядів у окремого вірянина або християнської спільноти: апофатизм, який розмежовує повноту реальності як таку і наші способи її сприйняття, а також есхатологізм, який унеможливлює ідеалізацію історії та абсолютизацію минулих здобутків людства.
Крім того, грецький дослідник запропонував огляд ще двох вагомих складників фундаменталістського світогляду: 1) антиінтелектуалізму, який віддає перевагу сентиментальній «духовності», нехтуючи богослов’ям і підозріло ставлячись до традиції раціонального мислення, та 2) зневажливого ставлення до тілесної матеріальності людського життя разом із нетерпимістю до сексуальності.
Рецензію протоієрея Андрія Шимановича на статтю Хараламбоса Вентіса «Від православ’я до “православізму”» можна прочитати за цим посиланням: https://www.academic-initiative.org.ua/wp-content/uploads/2026/03/16_Ventis_avtoimunnyi_syndrom_tradytsii.pdf
